Життя та творчість чернігівської поетеси Любові Забашти

Чернігівська земля виплекала багато талановитих людей, серед них і поетеса та драматург Любов Василівна Забашта.

Дівчинка Люба народилася 03 лютого 1918 року у місті Прилуки у родині Василя та Єфросинії Гришків. Ще під час навчання у Прилуцькій школі № 4 вона почала складати вірші. Її перша поезія була надрукована у чернігівському виданні «Правда Прилуччини» у 1935 році. Далі на chernihivchanka.info.

Освіта і робота

Після школи Любов вступила до Одеського водного інституту, після його закінчення, у 1940 році, отримала диплом інженера-конструктора. Ще студенткою стала дружиною Валентина Забашти та народила сина Ігоря. Розпочала свою трудову діяльність на Рибінській судноверфі.

На початку війни, у 1942 році, отримала сумну звістку, про те, що її чоловік зник безвісті під Новоросійськом. Молода жінка була вимушена виховувати сина одна. Після війни Любов Василівна була корабельним конструктором на підприємстві «Ленінська кузня» (м. Київ) та була редактором заводської багатотиражки. Свої вірші вона друкувала у заводській газеті.

Любов до літератури спонукала поетесу вступити на заочне відділення київського педуніверситету (зараз – Національний педуніверситет імені Михайла Драгоманова) на літературний факультет. Після його закінчення Забашта починає працювати в редакції журналу «Дніпро» на посаді завідуючої відділом поезії.  

У грудні 1956 року Любов вдруге виходить заміж, її чоловіком став відомий український поет Андрій Малишко. 

Місцем проживання поетеси став будинок письменників «Роліт». В 2003 році на фасаді цієї будівлі була встановлена пам’ятна дошка роботи скульптора Білик.

Творчий шлях

Творчість Любові Забашти складають поетичні збірки, прозаїчні твори, п’єси та драматичні поеми. Вірші, написані поетесою, були покладені на музику та стали відомими піснями. 

Поетична творчість Любов Василівни присвячена солдатам, селянам та кораблебудівникам. Так у 1956 році була опублікована збірка «Калиновий кетяг», у 1959 році «Квіт папороті», у 1974 році «Берег надії», у 1982 році «Київська гора». 

Забашта дуже цікавилася історією та культурою України, це виражається у драматичних та ліро-епічних поемах. У 1968 році було надруковано «Маруся Чурай (Дівчина з легенди)», у 1971 році – «Роксолана (Дівчина з Рогатина)», у 1973 році «Леся Українка», у 1982 році – «Софія Київська». 

Кобзарю Забашта присвятила поему «Тернова доля» та вірші «Міцні, як Шевченкове слово», «Землі Бояне славний», «Шевченко й Олдрідж» та інші. 

Перу Забашти належать такі твори, як роман «Там, за рікою, — молодість» , який вийшов з друку у 1970 році, повість «Будинок мого дитинства», був надрукований у 1983 році.

Слід зазначити, що поетеса не створювала поетичних творів спеціально для молодшого покоління, але вони складають велику частку її доробку поряд з прозаїчними та драматичними роботами. Через всю її творчість червоною лінією проходять ідеї доброти і гуманізму, прагнення до краси та любові. 

В своїх віршах поетеса намагається з одного боку, показати «дитинність» стихії, а з іншого – «дорослість» «малої людини». Завдяки цим художнім прийомам у читача повинне виникнути відчуття значущості і непересічності описуваних картин. Світ належить людям, навіть якщо вони маленькі. З іншого боку, людина несе певну відповідальність за світ, а тому його у деякому розумінні можна назвати «дитиною» людства.

Її вірші вчать звертатись до природи, як до рівної. Так це роблять діти, але чомусь не роблять дорослі. У свої віршах поетеса напряму звертається до кожної пташки, дерева, травинки і т. д.

Любов Забашта відійшла у засвіти 21 липня 1990 року. Похована біля чоловіка Андрія Малишка в Києві.