Русова Софія Федорівна: берегиня української освіти

Софія Федорівна Русова (дівоче прізвище Ліндфорс) – особистість багатогранна. Вона була українським педагогом, літератором, літературознавцем, громадським діячем і одним із засновників українського фемінізму. Софія Федорівна обстоювала ідею національної освіти. Русова-Ліндфорс казала: «Рідна мова – це умова для свідомої освіти учнів». Далі на chernihivchanka.

В якій сім’ї народилася Софія Русова

Батьками Софії Русової були швед, генерал Федор Федорович Ліндфорс і француженка Анна Олександрівна Жерве. Дід Русової по батьківський лінії, генерал Федір Андрійович Ліндфорс був героєм Наполеонівських війн. Материнський рід Жерве має багато спільного з гугенотами. Прадід Софії, Карл Жерве переїхав в Російську імперію з Прусії ще в 1760 році. Довгий час він був комендантом Виборгу. Дід Софії, генерал Олександр Жерве, працював комендантом Тобольська.

Софія Русова народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешня Чернігівської губернії. До неї в сім’ї вже народилося четверо дітей. Кажуть, що Софійка була дуже кволою. Мати навіть вигукнула: «Не любитиму її – однак помре».

Але у Бога були на маленьку Софійку свої плани – в інші виміри відійшли старші дітки, а вона вижила. Через деякий час не стало й матері. Тому вихованням Софійки в основному займалася няня, проста українська селянка. Їй допомагав батько та старша сестра. Няню Софія Федорівна згадувала практично до кінця свого життя. Вихованням і освітою дівчинки займалися також гувернантки – вони дали Софійці початкові знання французької, німецької та англійської мов.

У вільний від навчання час Софія гралася з селянськими дітьми. Кожного дня серце дитини щеміло від безпросвітної злиденності та тяжкої праці простих людей.

Отримання освіти. Заснування першого дитячого садочка

Коли Софійці було 9 років, її сім’я перебралася в столицю. Там вона вчилася в Фундуклеївській гімназії і успішно закінчила її. Софії сподобалося життя у великому місті – можна було відвідувати бали і театри, і довго гуляти під знаменитими київськими каштанами.

Слід зазначити, що Софія мала неабиякий музичний талант – добре грала на фортепіано. І хтозна, можливо б вона була не педагогом, а музикантом? Та доля вирішила по-своєму. 

Помирає батько. Тітка, що проживала в Петербурзі, запрошує небіжку до себе і обіцяє посприяти її вступу в консерваторію. Пропозиція була відкинута: Софія сказала, що не може вести себе, як егоїст.

В 1871 році завдяки ініціативі педагога в Україні з’явився перший дитячий садочок. На початку в цей садок ходили тільки 20 дітей передусім з інтелігентних сімей, дворянських родів.

Пізніше в своїх мемуарах Софія Русова написала, що заснований нею дитячий садочок був першим в Україні і другим в Російській імперії. Станом на 1871 рік в Петербурзі вже діяв дитячий садочок Дараган. З відкриттям садочку були великі проблеми: опікуни шкільної округи не хотіли давати свою згоду на його відкриття. Причина полягала в тому, що на той момент Софія Русова сама була дитиною. Софія Русова почала виховну діяльність у 15-річному віці. Другою вихователькою в цьому садочку була старша сестра Софії, Марія. 

Одними з перших вихованців садка були діти з роду Старицьких. Заняття в садочку тривали до першої години дня. Сестри старанно готувалися до занять, але не забували і про інші свої цікаві ідеї.

За допомогою Старицьких вона вийшли на Миколу Лисенка, а потім стали членами «Старої громади». З часом дитячий садок став не тільки місцем для дошкільної освіти, а й центром розвитку української культури. В приміщенні садка по вечорам народний драматичний гурток ставив свої п’єси. Час від часу постановки в цьому народному театрі ставили такі корифеї, як Павло Чубинський і Михайло Старицький.

Весілля з Олександром Русовим

З 1874 по 1876 рік Софія Русова є членкинею українського земляцтва в Пітері. У 1874 році Софія вийшла заміж за Олександра Русова – збирача фольклору, етнографа, громадського активіста і «батька української статистики».

В своїх спогадах Русова писала, що завдяки чоловіку ще більше полюбила українську пісню. Під час знайомства з дівчиною Олександр відразу звернувся до неї українською мовою, чим справив на Софію неабияке враження.

Олександр Русов був добрим і веселим чоловіком, вирізнявся голосом неймовірної краси.

Закохані повінчалися у 1874 році в столиці імперії. Роль весільного батька Софії «зіграв» Михайло Драгоманов. Микола Лисенко написав рапсодію на «Золоті ключі» – цей музичний твір був спільним весільним подарунком від інтелігенції.

Поїздка в Прагу стала для молодят також і весільною подорожжю, і надважливим завданням. В столиці Чехії Софія допомагала своєму чоловікові Олександру Русову готувати повне видання «Кобзаря». Цю найвеличнішу українську книгу видали в 1876 році, а потім весь наклад нелегально привезли до України. Друк творів Тараса Шевченка став відповіддю, своєрідним протестом тогочасної інтелігенції проти сумнозвісного Валуєвського циркуляру.

В Празі Софія народила дочку. Через три місяці трапилося велике горе – дитина померла. Через 1,5 роки Софія народжує сина Михайла, а потім – ще одну дочку.

Тиск на родину з боку царських прихвостнів був дуже великий. Тому на деякий час Русови вирішили припинити громадську роботу. Софія і Олександр придбали ділянку землі на хуторі біля містечка Борзни. Там Софія займалася сільським господарством, вела культурно-просвітницьку роботу, працювала повитухою, лікувала селян травами. В 1879 році Софія Русова почала вчителювати в Олешні.

Період переслідувань і напівлегальна робота

У 1881 році Софію Русову кинули до буцегарні за зв’язки з революційними колами. Починаючи з цього моменту Русова перебувала у зоні підвищеної уваги працівників поліції. Через переслідування Софії Русовій доводиться часто змінювати місце свого перебування. Але вона не припиняє свою громадську роботу. Організовувала таємні школи, народні читання, головувала в «Національному комітеті вчителів», сприяла роботі «Одеської української громади» та «Київської громади».

З 1879 по 1883 рік подружжя переїжджає до Одеси. Перебуваючи в Південній Пальмірі, Софія Русова займалася складанням каталогів української літератури. Тут її знову ув’язнює поліція. 

У 1908 році Софія Русова пережила велике горе. За один день до захисту своєї докторської дисертації їй повідомили про смерть сина Михайла. Нещасна жінка посивіла буквально за ніч. Але на ранок, зібравши всю свою волю в кулак, пішла на захист дисертації і стала доктором наук.

В 1909 році Софія Федорівна викладала у київському Фребелівському педагогічному інституті на Вищих жіночих курсах.

З 1910 по 1914 рік Софія Русова працює у першому журналі для педагогів «Світло». У січні 1913 року в Петербурзі пройшов перший загальнодержавний з’їзд жінок. На з’їзді виступила Софія Русова. Вона говорила про право українців отримувати освіту на своїй рідній, українській мові. Для тих часів це була, погодьтеся, нечувана заява!

З початком Першої світової війни інститут, в якому працював викладачем Олександр, був вивезений до Саратова. Тут з Олександром трапилося непоправне: 8 жовтня 1915 року він помирає, причина смерті – напад астми. 

Софія Русова в Центральній Раді

1917 рік став провісником великих змін в усій колишній імперії і зокрема в Україні. Софія Русова стала працювати в Міністерстві освіти Української народної республіки. Їй довірили сферу дошкільної та позашкільної освіти. В період національно-визвольної боротьби нашого народу Софія Русова керувала загальнореспубліканським союзом вчителів. В своїй діяльності педагог завжди акцентувала увагу на першочерговості національного виховання.

На початку 1919 року Русовій довелося перебратися до Кам’янця-Подільського разом з іншими чиновниками УНР. Після остаточної перемоги більшовиків Русова разом з онучкою перейшли річку Збруч і опинилися на території окупованої поляками Галичини.

Еміграція

В еміграції Софія Русова клопоталася про створення інституту імені Михайла Драгоманова. Весь час працювала над підручниками з педагогіки, географії та інших наук.

В 1932 році Софія Федорівна Русова разом з іншими активістами звернулися до Ліги націй з закликом допомогти «голодній Україні». 

До останніх днів серце Софії Русової переповнювала туга за Україною, а ще безпросвітні злидні. Майже весь час їй доводилося шукати якісь підробітки, щоб мати свій кусень хліба. Щоб якось відволіктися, Софія Русова курила – робила це вона як моряк.

Софія Русова пішла у засвіти в Празі, у віці 84 років. Це сталося 5 лютого 1940 року. Її могила знаходиться на Ольшанському цвинтарі. Через 4 роки біля неї поховають ще одну видатну людину – Олександра Олеся.