Спортсменка з Чернігівщини Ніна Лемеш і гадки не мала, що буде займатися біатлоном. З цим видом спорту вона познайомилася лише в студентські роки. Але це не завадило їй стати призеркою чемпіонатів світу та тричі взяти участь в Олімпійських іграх. Більше на chernihivchanka.info.
Дитинство та юні роки
Ніна Петрівна Лемеш з’явилася на світ 31 травня 1973 року у селі Новоселівка, що на Чернігівщині. З дитинства Ніна була активною та розумною дівчинкою: відмінно навчалася у школі та блискуче виступала на районних спортивних змаганнях. В ті роки Ніна займалася легкою атлетикою. Вперше про біатлон Ніна почула від старшого брата, який був вже студентом й займався цим видом спорту.
По закінченні восьмирічної школи Ніна Лемеш вступила на навчання до педучилища в місті Прилуки. Саме там її здібності до спорту помітив вчитель фізичного виховання Григорій Павленко й запропонував спробувати свої сили у біатлоні. Коли стало зрозуміло, що Ніна може досягти великих досягнень у цьому виді спорту, вчитель попросив тренера Миколу Зоца (який у свій час був його студентом) позайматися з дівчиною.
Як згадує Ніна Лемеш, на першому знайомстві Микола Миколайович Зоц був дещо здивований тим, що дівчині вже 15 років. Фахівці вважають, що в такому віці вже доволі пізно починати серйозні заняття будь-яким видом спорту. Тим паче на той момент група дівчат для тренувань вже була сформована. Але все ж таки тренер взяв Ніну до своєї групи й почалася робота, що була націлена на результат. За словами Ніни Лемеш, з Миколою Миколайовичем вона пройшла всю свою спортивну кар’єру, зберігши на все життя добрі та дружні відносини.
Професійний спорт та Олімпіади
Перший тренувальний збір Ніни відбувався у 1989 році у місті Ворохта. Там спортсменка вперше взяла до рук спортивну зброю та почала вчитися опановувати її.
Згодом команда переїхала із Прилук до Чернігова для постійних тренувань на лижній базі. Тренування біатлоністок були розписані на роки вперед і в цьому був свій сенс. Майстерність спортсменок та тренера Микола Зоц невпинно зростали та мали результати.
У 1993 році збірна команда юніорів України взяла участь у чемпіонаті світу в Німеччині. Для Ніни це був фактично лише 4-й рік постійних тренувань. Змагання були дуже відповідальними. В ті нелегкі роки українські спортсмени не мали належного забезпечення, і, навіть, не мали можливості придбати пристойну спортивну форму. Високий рівень змагань, обладнання траси та стрільбища, форма спортсменів та тисячі вболівальників – все це вражало українців, але тренер вірив у здібності своєї команди, що давало сили. В естафеті на цих змаганнях команда українських спортсменок посіла 4 місце.
А далі були зимові Олімпійські ігри в японському місті Наґано. На Олімпіаді Ніна Лемеш мала показати свій результат – саме таке завдання ставив перед нею тренер. За місяць до того Ніна стала переможницею у спринті на Кубку світу в Італії. Це досягнення стало неочікуваним, але давало впевненість у своїх силах.
На Олімпіаді в Японії Ніні Лемеш не вдалося потрапити до десятки найкращих. Але, безперечно, змагання стали неоціненим досвідом і спонукали рухатися далі.
Вдруге Ніна Лемеш потрапила на Олімпійські ігри у 2002 році. Тоді змагання відбувалися в американському Солт Лейк Сіті. Як згадує спортсменка, ця Олімпіада була непростою для спортсменів з України через технічні помилки – висота траси була на сотні метрів вищою. Через це українська збірна не змогла показати тих результатів, на які всі чекали.
У 2006 році Ніна Лемеш вирушила на Олімпійські ігри в Італії. Тоді у неї вже була трирічна донечка. Спортсменка розуміла, що це для неї останні змагання. То того ж, тренер Микола Зоц вже залишив команду, і Ніну готував інший тренер. Як згадує спортсменка, ці ігри також не були найкращими. Висота була непростою. До того ж відчувалося, що підготовка спортсменів не була бездоганною.