Українці – глибоко віруючий православний народ. Люди регулярно ходять до церкви, моляться та ставлять свічки перед іконами. А деякі в своїй вірі ідуть ще далі: відмовившись від переваг мирського життя, вони оселяються в монастирі для того щоб молитися, займатися фізичною працею і допомагати своєму ближньому. В цій статті на сайті chernihivchanka поговоримо про Введенський жіночий монастир в Ніжині.
Ким побудована обитель
Ніжинський Введенський жіночий монастир має понад 300 річну історію. За даними Філарета Гумілевського, обитель була заснована Ганною Бриславською.
Жінка хотіла своїми молитвами посприяти спасінню душі померлого чоловіка. Придбавши землю, вона побудувала на ній кельї для старих і немічних жителів міста. Трохи згодом, отримавши благословення від місцевого архієрея, вона побудувала храми на честь Введення Богоматері в храм і на честь Пророка Іллі.
У середині XVIII століття трапилося горе – вогонь пожежі знищив обидві церкви. Зусиллями жителів Ніжина в 1778 році було відбудовано кам’яний Ніжинський храм. Церква функціонує і в наш час. У 1814 році поряд з храмом побудували дзвіницю а також відбудували другу церкву – Преподобного Іллі.
У 1863 році Введенський монастир зазнав значного розширення: при обителі відкрили лікарню, дівоче училище і школу іконопису. Майстерня при монастирі поставляла ікони в великі монастирі і парафіяльні храми держави. Послугами ніжинської іконописної майстерні користувалися зокрема Свято-Іллінський храм у Києві та Єлецький монастир у Чернігові.
Як заробляв Ніжинський Введенський жіночий монастир
За часів архієпископа Філарета монастир поставляв архієреям святковий церковний одяг – майстри вправно виконували золоте шиття. Монастир мав свій «філіал» на місцевому залізничному вокзалі – капличку. Поряд з капличкою був невеличкий магазинчик, де сестри торгували шитими золотом гаманцями, черевичками та торбиночками. Багаті батьки купляли у монахинь посаги для дочок.
В урочищі Ветхе (за Ніжином) був скит монастиря. Тут була церква і велика ферма, де монахині тримали корів, свиней та іншу худобу. Великі доходи монастир отримував завдяки своєму двоповерховому готелю. В чернечому готелі було усього дві працівниці, але це не завадило йому бути найдорожчим в усьому місті.
Занепад і відродження монастиря
У 1927 році більшовики закрили обитель. За деякими даними, це сталося трохи пізніше – в 1936 році. Влада безбожників зробила з обителі склад боєприпасів. Матеріальні цінності храмів покрали, а те що не можна було вкрасти, було знищено.
Окупувавши Ніжин в 1941 році, німці відкрили у Введенському храмі парафію. Відвоювавши місто в 1943 році, «совєти» її закрили.
Станом на 1998 рік монастир був у цілковитому занепаді. В такому стані обитель застала матушка Антонія, яку благословив на її відродження Олексій Покиньборода. Завдяки монахиням та жителям міста монастир відновили. Тепер черниці тут моляться, вивчають божі закони і ази сільського господарства. Станом на 2014 рік в монастирі було 14 черниць віком від 18 до 76 років.
При храмі працює лавка, де монахині продають православні церковні товари. На цю виручку, доходи з сільського господарства і на пожертви віруючих обитель і живе.
Службу Божу правлять у відновленому Введенському храмі. На місці колишнього храму пророка Іллі розташоване житло черниць.
Святині Ніжинського монастиря
В 2000 році монастир отримав свою святиню, копію Толзької ікони Божої Матері. Список написаний в XVI столітті, образ надіслала в Ніжин Варвара, ігуменя Толзького Введенського монастиря. Ця настоятельниця родом з Чернігівщини, і таким чином ймовірно, намагалася якось віддячити своїй малій Батьківщині.
Кажуть, що оригінал ікони явив себе людям у 1314 році. Ростовський єпископ Трифон мандрував володіннями і зупинився біля стін Ярославля неподалік від місця, де в Волгу впадає Толга.
Вночі Трифону не спалось і він побачив на протилежному боці Волги чудо – ікону Пресвятої Богородиці в яскравому світлі. Наступного дня явище повторилося, але вже між дерев. На цей раз ікону побачив не тільки Трифон, а й його супутники.
На місці проявлення ікони побудували дерев’яну церкву і монастир при ній. Доля Толзького монастиря була непростою. Незважаючи на це, і сама обитель, і чудотворна ікона існують і в наш час.
Щороку тисячі прочан відвідують Толзький монастир, щоб поклонитися святині, помолитися їй. Майстри зробили з ікони Пречистої Богородиці тисячі копій – списків. Один з таких списків нині знаходиться в ніжинському Введенському монастирі. Оригінал ікони відомий своїм мироточінням та чудесами зцілення. Частина святої сили оригіналу передалась і ніжинській копії.
Звичайно, не всі віруючі можуть відвідати Ніжин. Тому ікону періодично возять по найбільшим містам України. Святиня вже побувала в Запоріжжі, Одесі, Києві та в інших куточках країни.
Другою святинею монастиря є образ Богородиці «Достойно єсть». Цей образ був написаний 1885 року на Афоні. Цей образ подарував Введенському храму архімандрит Херувим.
Введенський монастир сьогодні
В наш час Введенський монастир може похвалитися новеньким головним храмом, чистою територією, а головне – любов’ю до кожної людини, яка прийшла сюди помолитися зі своїм горем, проблемами, надіями. Здається, що навіть саме повітря випромінює тут спокій і рівновагу, що так необхідні українцям в непрості часи.
Час від часу монастир поповнюється новими черницями, які прийняли найважливіше рішення – присвятити залишок свого життя служінню Богові та своєму ближньому. З часом повертається з небуття пам’ять про минулих насельниць монастиря.
Персоналії монастиря
Поговоримо тепер про найбільш відомих ігумень монастиря. З 1733 по 1736 рік монастирем керувала ігуменя Меланія Чуйкевичівна. Історики вважають, що ця Меланія і Мотря Кочубеївна, кохана Івана Мазепи – одна й та ж особистість.
У 1707 році Мотря стала дружиною Семена Чуйкевича, який через кілька років отримав посаду полкового судді Ніжинського полку. Цілком імовірно, що Мотря розвелася з чоловіком, і вирішила доживати свого віку в монастирі.
З 1775 по 1786 рік обителлю стала керувати ігуменя Єфросинія, яка походила з Греції. Під час «каденції» Єфросинії в Ніжині була імператриця Катерина. «З барського плеча» вона пожертвувала на монастир 150 карбованців. Згідно звіту церковного начальства, в 1786 році в обителі було 26 насельниць.
Ігуменя Панкратія зробила дуже багато добрих справ для свого монастиря. Саме під час її перебування на посаді було добудовано кам’яну огорожу навколо обителі і теплий храм (на жаль не зберігся до нашого часу). У 1857 році збудували кам’яний корпус для черниць.
Ще однією відомою керівницею монастиря була ігуменя Смарагда (в миру Онищенко Іуліанія Аврамнівна). Вона з’явилася на світ 15 січня 1858 року в селі Марківці Бобровицького району Чернігівської області. Дівчинка жила в ніжинському жіночому монастирі з 7 років. Ставши повнолітньою, Іуліанія стала монашкою і взяла собі церковне ім’я Смарагда. В 1914 році Смарагда стала настоятелькою після того, як в інший вимір відійшла попередня ігуменя.
В 1922 році більшовики посадили Смарагду в тюрьму на 3 роки. В 1927 році обитель закрили, а Смарагду й інших 80 черниць перевели до Козелецького Георгіївського монастиря.
В 1930 році безбожники-більшовики знову ув’язнили Смарагду на три роки. Це перебування в СІЗО значно погіршило самопочуття і здоров’я ігумені. Вона спочила з миром 10 січня 1945 року. Була спочатку похована в Чернігові. В 2011 році була проведена ексгумація останків з подальшим перепохованням у ніжинському монастирі.
В 2012 році Смарагда зарахована до лику місцевошанованих святих. 3 травня 2014 року у ніжинському жіночому монастирі було проведене урочисте прославляння Смарагди Ніжинської.
