Свято-Георгіївський жіночий монастир заснований як пустельний скит монахами козелецького Свято-троїцького монастиря. Останній відомий з 1640-х років, коли почалося повстання українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Існує як мінімум два пояснення того, чому монастир назвали Свято-Георгіївським. Більш детально про це у нашому матеріалі на сайті chernihivchanka.info.
Походження назви монастиря
Одне з пояснень зафіксовано в описі обителі від 2001 року. Обитель присвячена святому великомученику Георгію Побідоносцю тому що всі православні воїни вважають святого своїм покровителем. Монастир був заснований в 1654 році. Для України це був особливий рік: саме тоді Росія встановила протекторат над нашою країною, яка боролася за свою незалежність від Речі Посполитої.
Згідно іншої версії, на місці цієї обителі розбійники здійснили напад на купців, які поверталися додому із-за кордону. Купці вже думали прощатися з життям. Але їх врятувало диво: налякані торгаші помолилися святому Георгію, і тут на розбійників неначе якийсь морок напав. Нічого не зробили вони подорожнім, а ті з вдячності пізніше виділили гроші на спорудження в цьому місці Свято-Георгіївської каплиці.
Свято-Георгіївський жіночий монастир побудовано на землях, які ченці придбали в 1654 році у поміщиці Тетяни Завадської-Войнілович. Ігуменом-засновником обителі став Симеон Чайковський.
Благодійники монастиря
В період з XVII по XVIII століття спонсорами розвитку монастиря були різні видатні особи, у тому числі графи Розумовські і їх родичі Дарагани, київські полковники і навіть сама імператриця Єлизавета Петрівна.
В 1687 році київський полковник Костянтин Солонина зробив щедрий жест – подарував обителі село Данівку. Розумовські, Дарагани і імператриця Єлизавета вкладали свої гроші в будівництво в 1741-1770 рр. Свято-Георгіївського собору.
Святиня монастиря
В минулому монастир мав свою святиню – мощі святих мучеників Трифона і Марини. Їх передав константинопольський Патріарх ігумену Варлааму, який служив флотським ієромонахом в російсько-турецькій війні. На жаль, за «совєтів» ці мощі були втрачені.
Як будівля монастиря використовувалася за радянської влади
Прихід радянської влади приніс велике горе всім насельникам монастиря. Увірвавшись в обитель, більшовики розстріляли ігумена Валентина на порозі його ж кельї. Така ж доля спіткала і одного з ієродияконів – його стратили, вивівши за ворота обителі. Більшість братії розігнали. Над монастирем нависла загроза повного закриття.
Трохи відстрочило цей момент поселення в обителі монахинь з інших монастирів. Свято-Георгіївський монастир став жіночим.
Останнім священником обителі був ієромонах Феодосій. Бог наділив його дарами прозорливості і зцілення. Відомо, що після останньої Літургії Феодосій напророчив закриття монастиря – саме це невдовзі і відбулося.
В 1934 році монастир закрили і перетворили на готель для узбеків. Більшовики вигнали їх з батьківщини за протидію колективізації. Взагалі «велике переселення» народів було однією з ознак режиму, що прийшов до влади завдяки німецькій розвідці і його агенту, Володимиру Іллічу Леніну.
Приїжджі узбеки жили в обителі, носили національний одяг і загалом зберігали ідентичність. Буквально на очах в українців і в узбеків більшовики вивезли у невідомому напрямку цінності Свято-Георгіївського собору. А в 1937 році вигнали і узбеків.
Будинок інвалідів
Наступного року влада перетворила монастир на притулок для людей похилого віку і інвалідів. Німці, які стали володарювати на Чернігівщині в 1941 році, Дім інвалідів зберегли. Проте всіх пацієнтів євреїв і циган було розстріляно. Мешканцям колишньої обителі довелося ділити одне приміщення з поліційною дільницею.
З 1942 по 1943 рік німці дозволили правити службу Божу в храмі Святої Трійці. Але під час їхнього відступу був пошкоджений головний храм обителі. До 1947 року в храм Святої Трійці ходили молитися жителі Данівки, бо сільську Воскресенську церкву розбомбили в 1943 році.
Починаючи з 1995 року, монастир знову отримав своє колишнє, релігійне значення. Через 2 роки в обителі з’явилася своя святиня – ікона Богоматері «Аз есмь с вами и никтоже на вы».
Це дало новий поштовх розвитку обителі: влада і меценати почали вкладати кошти у відновлення і реставрацію будівель, монастир став поповнюватися новими черницями, обитель стала жити так, як і колись, в кращі часи.
Щоб побачити монастир, помолитися і можливо, зробити пожертви, завітайте до села Данівки Козелецького району Чернігівської області.
