Якщо ви любите театр, то напевно знаєте ім’я Марії Костянтинівни Заньковецької, неперевершеної акторки минулого. В 1922 році їй присвоєно звання народної артистки СРСР. Народилася майбутня акторка 4 серпня 1854 року на Чернігівщині, в селі Заньки (Ніжинський район). Справжнє прізвище артистки – Адасовська. Прізвисько Заньковецька вона взяла на честь своєї малої батьківщини. Більш детально про життєвий та творчий шлях актриси у нашому матеріалі на сайті chernihivchanka.info.
Дитинство артистки
Батьком Марії був суддя Костянтин Костянтинович Адасовський з роду малоросійської шляхти. Мати майбутньої артистки – Марія Василівна Нефедова, міщанка з Чернігова. Дід артистки, Костянтин Григорович Адасовський, служив в Бутирському піхотного полку і відзначився на війні з Наполеоном.
Коли Марії виповнилося 10 років, батько віддав її на навчання до чернігівського приватного пансіону Осовської. В дитинстві Марія мала сильне меццо-сопрано і неабияку схильність до співів. У цьому вона вдалася в батька – Костянтин Костянтинович вирізнявся надзвичайно соковитим баритоном. Тому ця парочка часто влаштовувала концерти для гостей.
Доросле життя
У віці 17 років Заньковецька-Адасовська вийшла заміж за офіцера Хлистова. Молода сім’я переїхала до Бессарабії в місто Бендери. Приблизно тоді ж відбулася перша зустріч з Миколою Тобілевичем.
Пізніше чоловіка Заньковецької перевели служити в Фінляндію, до міста Свеаборг. Тут вона ходила до місцевого відділення Петербурзької консерваторії і брала уроки вокалу у професора Гржималі.
Всі навколо захоплювалися чудовим співом Адасовської. І хтозна, можливо сьогодні ми знали б її як співачку, а не як акторку? Але втрутилася доля: в Харкові вона захворіла на дифтерит. Голос після цього сильно погіршився, а тому про подальші виступи довелося забути.
Залишався тільки один вихід – присвятити життя акторству. Так і сталося.
У 1876 році акторка вперше зіграла в Ніжинському театрі. В Ніжині і досі стоїть будинок акторки.
27 жовтня 1882 року акторка зіграла Наталку в Кропивницькому (тоді називався Єлисаветградом). П’єсу «Наталка Полтавка» Котляревського поставив відомий театральний режисер Марк Кропивницький.
Марія Заньковецька грала і драматичні, і комедійні ролі. Акторка допомагала засновувати полтавський театр Миколи Садовського. А в 1918 році спробувала себе в ролі керівника. В цьому ж році Павло Скоропадський призначив акторці довічну державну пенсію.
В 1922 році вже при радянській владі Марії Заньковецькій було присвоєне звання Народної артистки. Таким чином був відзначений великий вклад в театр та 40-річчя професійної діяльності Марії Костянтинівни.
Померла акторка 4 жовтня 1934 року в Києві.
Маловідомі факти з життя акторки Марії Заньковецької
Вищезгадану інформацію можна знайти у будь-якому довіднику, зокрема у Вікіпедії. Але життя акторки було набагато цікавіше за суху інформацію з інтернету, воно було сповнене незвичних перипетій та поворотів. Розглянемо деякі цікаві факти:
- Чоловік акторки, Олексій Хлистов досить довго забороняв Марії бути акторкою. Але театральний режисер Микола Садовський таки змусив Хлистова дати згоду в письмовій формі. Хлистов поставив умову: п’єси можуть бути тільки на українській мові в українському театрі.
- Якось Марко Кропивницький, вражений творчістю Марії, зняв зі своєї руки перстень, надягнув їй, сказавши: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».
- Заньковецьку обожнювали і прості, і відомі люди. Якось Марія виступала в одеському театрі. В залі був присутній композитор Микола Чайковський. По закінченню вистави він виніс їй лавровий вінок з написом: «Безсмертній від смертного».
- Студенти медики, які вчилися у Миколи Скліфосовського та Олександра Богомольця, ходили на вистави, де брала участь Заньковецька, як на психологічний практикум.
- У 1912 році акторка позичила Гнату Юрі свої прикраси. Він заклав їх, щоб організувати гастролі свого театру.
Ім’ям акторки названі вулиці і провулки в багатьох українських містах. В 1960 році створили музей Заньковецької в Києві, а через 4 роки – музей на малій батьківщині акторки в селі Заньки.
Марія Заньковецька назавжди стала частиною української культури та прикладом для наслідування молодих людей, які поставили ціль присвятити своє життя театру.
