Що ви знаєте про Тараса Григоровича Шевченка? Був наймитом у Енгельгардта, написав «Кобзар» і чимало художніх картин, постраждав від царського режиму на засланні, не був жонатий. Таким Шевченка зображають дітям вчителі історії та української літератури. Проте ця картина неповна – митець і майстер слова дуже любив жіноче товариство. За все життя у нього було чимало жінок: одні з них були молодші від Тараса, інші навпаки – старші.
Тарас Шевченко офіційно не був жонатий. А чи були в нього діти? Якщо й так, то тільки незаконно народжені. Історія про це мовчить. Останнім же, й до того ж, фатальним коханням Тараса Шевченка, повідомляє chernihivchanka.info, була Ликерія Іванівна Полусмакова, уродженка села Липів Ріг Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Народилася Ликерія 16 травня 1842 року. Тарас Шевченко народився 1814 року. Різниця у віці – 28 років не завадила Шевченку зробити пропозицію Ликерії. Але давайте про все по порядку.
Дім Карташевських
Ликерія була наймичкою в сім’ї Карташевських. Їх дім в кінці 50-х років XIX століття слугував таким собі художнім салоном. Тут час від часу збиралися видатні художники, письменники і поети того часу. В цьому домі бував Тургенєв, Жемчужнікови, Анненков і, звичайно, Тарас Шевченко.
Товариш Шевченка Тургенєв писав про Ликерію так: «молода, трохи грубувата, не красуня, але з якоюсь родзинкою». Дівчина мала красиву фігуру і поставу, і чудово знала про це.
Господарі вбирали наймичку в красивий національний одяг. В її косах були стрічки, а на шиї різні намиста. Дівчина говорила дуже гарною, мелодійною українською мовою. Тарасу так приємно було зустріти в Петербурзі свою україночку! Саме тоді в його душі зросли паростки нерівного кохання, що врешті решт звело його в могилу. Коли Ликерія прислуговувала йому за столом, або передавала записки від панів, він завжди давав їй у якості бонуса срібний рубль, так би мовити, «на чай».
Народження кохання
Одного разу влітку 1860 року Тарас Григорович був в Стрєльні, на дачі Надії Забіли, сестри Олександри Куліш. На цій дачі Шевченко знову зустрів Ликерію. Виявилося, що Карташевські емігрували за кордон, а свою наймичку лишили Надії Забілі. Але Ликерія тут була кардинально інша, не схожа на саму себе в домі Карташевських.
Попередні господарі вважали дівчину членом родини. Настільки, що навіть зверталися до неї на «ви». А тут була зовсім інша картина: Куліші вирішили поставити свою нову наймичку «на місце». У нових господарів вона і підлогу мила, і воду з криниці носила. Куліші не сприймали хобі Ликерії – вишивання і пошиття одягу. Вважали, що за допомогою цього хобі вона намагається уникнути справжньої роботи.
Якщо у Карташевських Ликерія була ошатно вбраною, то у Кулішів – обірваною, нечесаною, в туфлях з дірками. Саме такою і побачив її український Кобзар. Жалість поступово переросла в любов. У думці Шевченко вже освідчувався своїй новій коханій…
Як Шевченка відмовляли робити пропозицію Ликерії
Скоро про цей намір дізналася Надія Забіла, мати знаменитої письменниці Наталки Полтавки. І звісно ж, почали вмовляти забути про затію, як про страшний сон. Мовляв, Ликерія – тобі не пара, і все тут!
Наталка Полтавка згадує, що Шевченко відповів її матері дуже жорстко: «Навіть якщо б рідний батько постав з могили і почав би мене відмовляти, то я і його не послухав би». Після цих слів він поїхав, сильно роздратувавшись на матір.
“Шевченка можна зрозуміти – він молодів на очах. Його вуса з сивих стали чорними, а погляд почав випромінювати жвавість та енергію” – писала Наталка Полтавка в своїх спогадах.
Далі Наталка Полтавка пише про Ликерію таке: «Вона прийняла пропозицію Тараса з прохолодою. І взагалі, ця дівчина весь час була собі на умі. Вона мріє про те, щоб бути баринею, а Шевченку потрібна простота і рідне слово. Їй не подобалося, що сестра Шевченка ходить у національному одязі. Вона питала мене, в чому він був вбраний, коли був моїм шафером. Я відповіла, що на Шевченку був фрак. Лице Ликерії після цього посвітлішало».
Всім було все зрозуміло, але тільки не Шевченку. Недаремно ж кажуть, що любов зла…
Шевченко бігає за Ликерією, немов хлопчисько. Він мріяв одружитися, повернутися на рідну Україну, завести дітей і зрештою, жити як всі. Тарас Шевченко купляв своїй нареченій дорогі наряди і найняв їй репетитора з письма.
Зрада з репетитором
Одного разу поет повертався з вечірки і вирішив зайти до нареченої. Двері її кімнати були зачинені. Тарас скористався своїм ключем і спіймав Ликерію «на гарячому»: вона займалася сексом зі своїм репетитором!
Від нервів у Тараса заболіло серце. Майже місяць він пив – і кожного дня дивився на портрет нареченої, який сам і написав. Тарас посилає Ликерії записки з проханням зустрітися. Вона зневажливо відповіла, що його записки їй не потрібні. А Федору, слузі Тараса сказала, що погодилася на пропозицію «руки і серця» тільки через бажання грошей.
Тарас Шевченко наче «злетів з котушок». Зазвичай дуже щедрий, він вимагав повернути свої подарунки, сплатити кошти за квартиру – 14 карбованців і ще 1 карбованець за втрачений ключ.
В результаті Ликерія втратила все. В неї не тільки відібрали подарунки, а й наказали забиратися геть. Вона просила господарів не виганяти її, але ті були невблаганні. Через деякий час зрадниця вийшла заміж за свого наступного коханця – парикмахера Яковлєва.
Шевченко після розставання захворів і в 1861 році помер.
Чоловік Ликерії був алкоголіком і віддав Богові душу значно пізніше – у 1904 році. Після цього вона лишила дітей в Петербурзі і поїхала в Канів, де кожного дня ходила на могилу Кобзаря і просила пробачення.
Запізніле каяття
Ликерія приходила на могилу вранці, доглядала за нею, а потім цілий день сиділа задумливо або молилася. Час від часу поверталася до Петербургу, але своїми думками була в Каневі. В 1910 році шанувальник Шевченка Кость Широцький, зустрівся з Ликерією і взяв у неї інтерв’ю. Також він найняв фотографа, який зробив фото 70-річної Ликерії.
Чим ще займалася Ликерія в Каневі? Про це згадує Ядвіга Бірюкова. Саме у її батьків жила Полусмак в Каневі. Вона шила різні поробки з сукна та оксамиту: зайців, серветки на тарілку, півники на чайники. Ядвіга згадує рябого півника з червоним гребнем. Він був зроблений з байки в чорний горошок.
Свої останні дні Ликерія доживала в приюті для бідних в Каневі. Тут вона і померла 17 лютого 1917 року. Ликерія дуже хотіла бути похованою поряд з Тарасом. Для цього свої останні гроші вона віддала одній канівській жінці. Проте та не виконала останньої волі старої, а просто забрала всі гроші собі. Тому Ликерія була похована на кладовищі того ж приюту.
Поховали її як людину без роду, без племені – і це справді сумно. Після себе Ликерія Полусмакова не лишила нічого, крім рушника з півниками. Саме такого рушника, який так хотів мати на власне весілля Тарас.
Час від часу могилу Ликерії відвідував Панас Бондаренко. Якось Ликерія врятувала йому життя – але це окрема історія. Тому Панас з почуття подяки вирішив доглядати за могилкою тієї, кому забов’язаний життям. Довгий час Ликерія так і лежала на горі, всіма забута, а внизу по дорозі до Тараса йшли його численні прихильники.
Згодом Зінаїда Тарахан-Береза, прихильниця поета почала досліджувати історію поховання Кобзаря і дізналася про стару, яка цілими днями бувала на його могилі. Через роки пошуків Зінаїда знайшла могилу Ликерії та встановила на ній плиту з мармуру. Таким чином була вшанована та, яка самим своїм життям спокутувала давню, скоєну замолоду помилку.
