У 1950-х роках населенню Чернігівської області було важко отримати новий одяг. З одного боку, легка промисловість регіону тільки-но почала відновлюватись після Другої світової війни. З іншого, пошкоджена інфраструктура унеможливлювала регулярні надходження одягу в кожен населений пункт Чернігівщини. Тому мешканкам і мешканцям Чернігівської області довелось шукати інші способи отримати одяг швидко і гарантовано. Більше на chernihivchanka.info.
Альтернатива магазинному одягу
У повоєнні роки магазини Чернігівщини не могли похвалитись великим асортиментом одягу. Це був один з найбільш дефіцитних товарів. Через це мешканці Чернігівської області купували будь-який одяг, що був у магазинах. Ні розмір, ні колір, ні фасон – нічого з цього не мало значення. Головною задачею було купити одяг.
Проте далеко не кожен мешканець Чернігівської області міг купити одяг у магазині. Одна людина елементарно не встигала купити те, що залишилось, а іншій не вистачало карбованців. Таке становище речей було поширеною проблемою в 1950-х роках. Тому на Чернігівщині розгорнулась масштабна базарна активність. Ледь не в кожному населеному пункті Чернігівської області після Другої світової з’явився центр стихійної торгівлі. Базари були в Чернігові, Ніжині, Прилуках та інших містах.
Асортимент базарів Чернігівської області утворювався наступним чином. Місцеві брали дома те, що “погано лежить”, і йшли з цим на базар. Там вони надіялись вигідно продати або обміняти цю річ. І отримати те, що потрібно їм. Тобто на тогочасних базарах Чернігівщини можна було розраховуватись не тільки грошима, а й бартером. Причиною була нестабільність грошової системи УРСР після Другої світової війни.
Тому в середині XX століття базари стали повноцінною альтернативою магазинам на Чернігівщині. Там можна було найти різний вживаний одяг та взуття. До прикладу, мешканці с. Халимонове, Бахмацького району Марії Іванівні Семеренко у 1950-х роках вдалось зробити там вигідну покупку. Спочатку вона принесла на халимонівський базар мішок муки, продала його. І за вторговані гроші купила собі сукню, кофту і тканини.
Самостійне пошиття одягу
До речі, тканина також була топовим товаром на базарах Чернігівщини. Люди охоче купували її, щоб самостійно пошити одяг. У регіоні популярною була сатинова, бавовняна, шерстяна, крепдешинова, крепсатинова, маркізетова, кашемірова. і кашемірова тканина.
З цих та інших матеріалів населення Чернігівської області шило собі одяг. Як правило, цим займались жінки. Бо не кожен чоловік вмів шити навіть прості речі. Через це для мешканок Чернігівської області було нормою шити для себе сукні, блузи, спідниці, піджаки. Своїм чоловікам – штани, сорочки, костюми. Дітям різні сукенки. Їх шили що дівчаткам, що хлопчикам. Як ось на фото знизу.
Фото Єфросинії Гмирі з синами. Зліва – Анатолій, справа – Іван. С. Варва, Прилуцького району. Початок 1950-х років
Зважаючи на дефіцит, населення Чернігівської області надавало перевагу одягу великих розмірів. Люди купували великий одяг. Спеціально шили одяг більших розмірів, чим треба. Так би мовити, “на виріст”. Адже це дозволяло використовувати одяг якомога довше, а за потреби і перешивати його. У результаті значна частина населення Чернігівської області в середині XX століття носила вільний одяг простого крою.
Таким чином, дефіцит одягу після Другої світової війни змусив мешканців Чернігівщини шукати альтернативу звичним магазинам. І нею стали місцеві базари, де люди купляли або вимінювали собі одяг і тканину. Мешканці Чернігівської області також перешивали старий одяг та шили новий з тканини. З розрахунком на те, щоб цей одяг довго служив і його можна було перешити в разі чого. Це дозволило людям у повоєнні роки забезпечити себе і свою сім’ю таким предметом першої потреби як одяг.