Кохання у мішку

Кожен планував собі своє майбутнє, та доля розпорядилась інакше. Вони вже 30 років у парі, мають двох дорослих дітей, а все починалось так несподівано. Сергій та Наталія Кононенки з Чернігівщини 14 лютого відсвяткували свій подружній ювілей. Досі закохані, досі тримаються за руки й мають ще чимало планів на майбутнє. А про свою історію кохання, повідомляє chernihivchanka.info, розповідають з посмішками.

Закінчивши Путивльське педагогічне училище Сумської області, Наталія, як молода спеціалістка, сповнена сил, ентузіазму і безмежної любові до дітей, прийшла працювати вчителем початкових класів до невеличкого села Корюківського району Чернігівської області. Потрапивши в новий колектив, вона була тихою, скромною дівчиною, яка повністю віддавала себе роботі, але й про відпочинок не забувала.

Як і всі молоді дівчата Наталія разом зі  своїми сусідками відвідувала сільський будинок культури. Молоду, струнку двадцятирічну дівчину одразу помітили парубки, та заволодіти її серцем було не так просто. Поряд із собою дівчина хотіла бачити серйозного чоловіка, який мав бути чесним, а найголовніше цінувати її. Але серед кола сільських хлопців Наталія ніяк не могла такого знайти.

Сергій на той час повернувся із армії і пішов на роботу до колгоспу комбайнером, про що мріяв ще з дитячих років. Додому після трудового дня повертався дуже пізно, втомлений лягав спати, тому й вийшло, що за півроку роботи  Наталії в селі, він жодного разу її не бачив. Але долю стороною не обійдеш. Ходячи мимо один одного, вони все-таки зустрілися у тому ж будинку культури. Сергій завжди користувався успіхом і прихильністю серед дівчат, міг легко знайти спільну мову, завести знайомство, але, побачивши її, одразу піддався страху і деякій сором’язливості. Вона здалася йому гордою і недоступною, але з першої миті заволоділа його серцем.

Наталія, побачивши Сергія, теж одразу виділила його серед інших хлопців і відчула якусь симпатію, але особливого значення цьому не надала. У хлопця ж вона ніяк не виходила з голови. Тепер вони почали бачитися все частіше: на вулиці, в магазині, будинку культури, але на цьому все й закінчувалося.

Сергій милувався нею на вечорах відпочинку, ревнував, коли бачив в оточенні хлопців, але так і не наважувався підійти. Наталія теж не зводила очей з хлопця, та зробити крок першою тоді було якось непристойно і соромно, тому вона гордо чекала.

Змінити хід історії і допомогти закоханим вирішили друзі Сергія. Подруга Олена, яка на той час працювала директором будинку культури, вирішила запросити Наталію та її подруг разом гарно провести час та повеселитись. Трохи посумнівавшись, дівчина прийняла пропозицію і в призначений час разом з дівчатами прийшла на місце зустрічі, навіть не підозрюючи про доленосність цього вечора. Серед гучної і, дійсно, веселої компанії дівчина одразу помітила Сергія, так само, як і він її, де завдяки Олені, вони нарешті познайомились. Але протягом вечора так і не змогли перейти до більш рішучих дій. Бачачи, що діла не буде, Олена вирішила взяти ситуацію у свої руки й запропонувала Сергію викрасти Наталію, але не просто, а у мішку. Обдумавши весь хід подій, Сергій погодився на такий план, хитрість якого полягала в тому, що про нього знали всі крім Наталії. Тому, йдучи назустріч коханню, друзі намагалися всіляко відволікати дівчину, де в один прекрасний момент, вона незчулася, як опинилася у мішку, на плечі у Сергія, який довго не задумуючись поніс її до свого дому.

Звичайно, від такої несподіванки у Наталії все життя пробігло перед очима. Вона кричала, пручалася, але тут почула знайомий голос:

«Мовчи, якби знала куди несу, то сама б побігла».

Трохи заспокоївшись, вона попросила її відпустити, мовляв далі піде сама. Дійшли до Сергієвої хати, забігши всередину, він миттю до матері:

«Мамо, я вам невістку в мішку приніс, тільки заходити вона боїться».

Мати всерйоз слів сина не прийняла, а Наталія так і не насмілилася зайти, посоромилася.

З тих пір закохані почали зустрічатися, а через 8 місяців зіграли гучне весілля.  

Багато води стекло з того часу. Подружжя має затишне житло, де відчувається привітність і рука господині, дорослих дітей: сина, доньку, онука, якими пишаються, широке коло друзів та знайомих, яких часто гостинно приймають у своїй оселі, але найголовніше – у їх серцях і досі горить той вогник кохання, який вони запалили 30 років тому.