У Чернігівській області зростає кількість людей, бажаючих усиновити дитину, адже після початку повномасштабної війни багато дітей залишилось без батьків. Також у 2022 році розширилися підстави для надання статусу дитини-сироти. Законодавчі зміни стосуються дітей, батьки котрих проживають на окупованих та деокупованих територіях, дітей, батьки котрих знаходяться у розшуку або є військовополоненими. Незважаючи на складні обставини, люди готові допомагати дітям. Більше на chernihivchanka.info.
Як Людмила та Олександр Єврастенки вирішили усиновити першу дитину
В 30 років Людмила вирішила повернутися до рідного села, до Ваганич, що в Чернігівській області. Біля отчого дому вона зустріла свого майбутнього чоловіка Олександра Єврастенка, що проживав у сусідньому селі. Згодом вона переїхала жити до нього. У Ваганичах у неї був хрещений син Руслан, мати котрого позбавили батьківських прав. Братика Руслана забрала його бабуся, а Руслана запропонували забрати Людмилі. Коли Людмила відвідала дитячий будинок і побачила Руслана, то дуже розчулилася. Руслан вибіг до неї і попросив забрати: «Я до вас хочу!».
Людмила розповіла про це вдома, але дуже хвилювалася за реакцію свекрів та чоловіка. Батьки чоловіка і сам Олександр підтримали ідею Людмили. Вона переживала, що не мала своїх дітей, тому була невпевнена, що впорається з Русланом, але все пройшло добре. Руслан був дуже спокійною дитиною та з малечку вмів подбати про себе: самостійно складав усі свої речі та прибирався. Руслана дуже полюбили бабуся та дідусь, які брали участь у вихованні та розповідали йому казочки. Спочатку до Руслана в гості часто приходила його кровна мати Лариса, але згодом перестала. Мамою він її ніколи не називав, для нього мамою стала Людмила, а татом – Олександр.
У Руслана було щасливе та наповнене дитинство. Він став військовим, охороняв Чорнобильську АЕС, а під час її окупації його колеги потрапили у російський полон.
Як у сім’ю Єврастенків потрапили Єва та Льоша
Коли Руслан підріс, Олександр Єврастенко замріяно сказав дружині: «От би нам з тобою ще донечку мати». Людмила одразу поїхала до центру в справах дітей. Це вже був 2010 рік і тоді взяти прийомну дитину стало набагато складніше. Олександр і Людмила пройшли необхідні курси, пройшли всі перевірки, навіть довелося приватизувати хату належним чином.
Єву погодились віддати у сім’ю за однієї умови: якщо Олександр та Людмила погодяться забрати і її рідного братика Олексія. Тоді Єві було два роки, а Льоші шість. Спочатку пара поїхала за Олексієм. Він не одразу пішов на контакт, тільки багато посміхався та відповідав «так» або «ні». Про свою сестру Льоша розповів, що Єва дуже жвава та активна білявка з блакитними очима. За Євою вони поїхали вже разом з Льошою. Коли дівчинку вивели, братик і сестра одразу впізнали один одного. Льоша підбіг до Єви, обійняв, а потім підвів до Людмили зі словами «Дивись – це мама». Потім усі разом, великою сім’єю вони відправилися додому.
Оскільки Єва була ще маленька, Людмила взяла відпустку по догляду за дитиною.
Діти підросли, але в сім’ї все одно панує любов і затишок: Єва допомагає мамі з господарством, а Олексій навчається в Чернігівському технологічному університеті. Єва навчається в Сновському лісовому училищу, а в майбутньому мріє стати ландшафтним дизайнером.
Людмила та Олександр дуже скучили за «дитячім щебетанням» у хаті, але більше дітей не хочуть, тепер чекають на онуків. Для Людмили найбільше щастя у світі – це коли велика родина, а в ній багато дітей. Всі діти потрапили в цю сім’ю перед Різдвяними святами, що додає цій історії магічності та казковості.
Виховання прийомних дітей – це непроста задача, яка вимагає певної психологічної підготовки та високого рівня відповідальності. Та найголовніше – це вміти любити та бути людьми з відкритим серцем, як Людмила та Олександр.